«Щоденник з іменем»

Привіт, привіт. Давайте знайомитися. Я – щоденник, у мене є ім'я щоденник відвертої розмови, щоправда, задовге ім'я, тому можете мене звати просто блог. Поспішу відразу сказати, що користі від мене куди більше, ніж від класичного щоденника з паперу. Сторінки мої ніколи не загинаються і залишаються чистими, я не припадаю пилом, якщо власниці ніколи мене заповнювати, а ще без дозволу ніхто не зможе мене прочитати, для цього потрібно мати спеціальний зашифрований доступ.

Ми з вами уже знайомі, а це значить – я відкритий для вас. Якось на моїй сторінці з'явилися букви, потім слова... я їх усіх пам'ятаю і зберігаю. Словам вільно тут жити, і вони зовсім не бояться, що на них капне виноградний сік. Я знаю блог, який любить переглядати відео, бачив блога-солодкоїжку і любителя бегімотів. Я на них не зовсім схожий, а все тому, що колекціоную думки своєї власниці. Вона мені їх довіряє, і я дуже гордий з того.

Я щоденник небалакучий. Про себе розповів небагато і все ж забув сказати найголовніше: на моїх сторінках час зупиняється. Слова не змінюють форму і зміст, думки, довірені мені власницею, залишаються такими, якими їх вперше було надруковано.
Якось на моїй сторінці з'явилося фото підсніжника. Зелені цупкі списи першоцвіта щойно пробили сніг і вп'ялися в натягнуте вологе повітря. Ліс струшував краплини на землю, і підсніжник встиг зловити кілька. Над цукровим бізе зі снігу тремтять його білі бутончики, в лісі від них стало світліше. Підсніжник на фото, що виставив три закруглені бутони, розквітнути не може. Він вичікує і, здається, от-от розкриє пелюстки. Бутони так і залишаються бутонами. Вони незворушні, як і те, що написано на моїх сторінках. Але я щоденник ще доволі молодий і тому постійно росту.

Чекаю вас у гості, ім'я моє ви знаєте, тому сміливо відкривайте сторінку.
Радий знайомству. Ваш блог.

03.03.2008.¬