Поетична повінь

Намалюю липу-
уперіщить дощ.
І розкотить горошини.
Гупне раз
і гупне другий,
вдарить липа в бубон.
Змовч.
Пальці вхоплять карту-
скажуть: поспішай!
Арфа золото просипе
вітром струн,
і стане тихо.
Може, перед вихром?
Хай!
Гримлять шоссе,
скандують, марять.
Їм, як мені, є куди йти.
І є ще сподівання.

А що в кінці?
Що у кінці?
А там пісок,
пісок і запитання.