Повернення

Сьогодні колеги по роботі запитали: «Як відпустка?» Традиційна відповідь: «Іще б продовжити трішки…»

Скаржитися на відпочинок мені не можна, бо він був чудовим, вдосталь накупалася в озерах та ставках, намандрувалася і неабияк засмагла під степовим сонцем!

Запам*ятався епізод… коли прибиралася вдома, вивішувала прання (цього літа воно висихає дуже швидко!), то побачила на шворках чужий кухонний рушник. Він впав з поверху вище. І цей епізод мене спантеличив.
Я усвідомила, що скоро у мої двері подзвонять сусіди, щоб забрати свій рушник. І саме тоді мені закортіло скинути його на землю, але я втрималася.
Потім були довгі сподівання і нестерпне чекання, коли ж цей рушник нарешті сам злетить зі шворок? «Вітер доволі сильний,- подумала я,- рушничок і сам може звалитися на землю…» В кінці він таки упав, а я зітхнула з полегшенням: так я не бажала спілкуватися з сусідами. Та я навіть і не знаю досі, як їх звуть, а зустрічатися з ними все одно не хочеться.

Краще зайнятися чимось цікавим. Сьогодні о 13:07 буду спостерігати за частковим сонячним затемненням, враження забезпечені.