Про Леніна, бетонний м'яч і медову біскорню

Коло пам'ятника вождю я сьогодні не бувала, але пенсіонери-комуністи, думаю, збиралися. Вождь покрився пліснявою, давно пахне неприємно, а тут ще й голуби...проте віддані прихильники підходять на близьку відстань до нього. Пам'ятник не миють, не витирають, але промови поруч із ним виголошують. А ще юні молодята, котрі до школи пішли в 90-их, щороку покірно вирулюють на площу, де стоїть в і н, і кладуть й о м у до ніг свіжі квіти. Мені цього не зрозуміти.
Зараз з'явилася альтернатива: молодята прямують до місцевого стадіону, навпроти якого цієї осені встановили пам'ятник футболу - бетонний (а, може, і ні) м'яч. Біля того м'яча фотографуються, цілуються. Може, цей м'яч і допоможе деяким молодятам забути дорогу до Леніна. Хто знає.

Стараюся на все негативне уваги не звертати. Сяду, почитаю книгу і забуваю. Втекти від небажаних думок щоразу рукоділля допомагає. Зв'язалася ось така "медова" біскорню-голківниця. Меланжові нитки таких відтінків нагадують мені спрацьовану вощину - коричневу, потемнілу, зачухрану волохатими бджолиними голівками.