Дужі під дощем

[danirra]

Це було вчора. Я поспішала на свято (на сцені була Вербою). В одній руці – пакети і сумка, в іншій – помаранчева парасолька. «Як добре, що я взяла парасольку» - подумала я, почувши лопотіння крапель, що розбивалися об асфальт, але згодом почала жалкувати.

Мені доводилося то згортати парасолю, то знову її розкривати, часом доводилося бути кораблем, якого несе оранжеве вітрило. Здійнявся сильний вітер, і він не дув в одному напрямку, ні, він крутився у танці, а заразом запрошував у танок і мою парасолю.

Через кілька хвилин боротьба з вітром мене настільки стомила, що я вирішила помокнути, але парасоль згорнути. Де це бачено, аби рятуючись від дощових крапель, людина накачувала собі м*язи, силкуючись втримати «оранжеве вітрило»?

Відтепер я знаю, що дощова погода сприяє підтриманню нашої фізичної форми. Коли сухо – занадто розслабляєшся.

Comments

[ja-jalynka.livejournal.com]

так само етично,як розглядати картину,на якій вони ж і зображені...

чи ставив перед собою питання про етичність Художник,коли їх малював?:)

[danirra.livejournal.com]

Скільки людей - стільки й думок.
З наступаючим святом, ялинко. Проведи його радісно, а потім враженнями поділись :)