Навертаюси, ади, до гуцульської літератури

Через Гната Хоткевича. Якось читала "Камінну душу", швидше з примусу, а ось тепер захотілося "Довбуша" прочитати. Довгий строкатий список сіл, кичєр так і крутиться у голові.
Верховина
Жєб'є
Коломия
Косів
Космач
Криворівня
Лючя
Микуличин
Піп Іван
Печеніжин
Сапогов
Утороп
Ясеня
Теперечки багато з них стали туристичними об'єктами, у повісті вони подані, звісно, як гуцульські поселення, де жив чи бував Довбуш. Читаєш книгу і думаєш, і як це можна порівнювати гуцульську, покутську чи ще яку осібну говірку з нашим мовним звичаєм? Багато хто в моєму місті з людей приймає літературну українську за західний говір. Затялася я та й диву даюся при кожній такій нагоді. Як же це? Заговорить гуцул - ми одненьке слове, може, і втямимо, не більше того.
Наступного разу, коли запишуть мене до галичанок, так і бути, продекламую одне речення, завчене з повісті "Довбуш". На й ме подивуют.