Про вчорашню суботу

[danirra]

Сьогодні вночі нарешті випав помітний сніг. День похмурий, як і вчора, але з білими плямами на землі таки світліше.
Цей запис не про те, які довкола падлюки, а про те, яким я побачила й почула вчорашній день. Вшанувати жертв голодомору наважилися кілька каналів: М-1, Star-tv, Ентер-фільм і НТН. Можливо, когось забула. Вдень я бувала на центральній площі. бачила два весілля. Одна пара фотографувалася біля пам'ятника Леніну.
Увечері за стінкою сусіди заграли шансон. Вони його часто вмикають. Вчорашній день не був виключенням. Сусіди зверху вирішили живу музику організувати: чула, як грав баян, сусід співав якусь жваву пісню. Увечері в сусідньому 9-поверховому будинку у двох вікнах я помітила засвічені свічки. В деяких будинках свічок не бачила. Та не в них справа. Справа у ставленні. В Олександрії живуть люди, котрі не визнають, що селян тоді покарали за їхній активний повстанський спротив, за те, що вони посміли чинити опір більшовицькій владі. Деякі, напевно, втішають себе тим, що вони й без свічок та ющенківської придумки все пам'ятають та визнають.
Навіщо випендрюватися? Свічку на вікні ставити і все таке?
Мені думається, що потрібно собі інші запитання ставити. На нас дивляться наші діти, на нас дивляться сусіди, котрі люблять гру на баяні, на нас дивляться наші недоброзичливці, яким ми даємо привід говорити, що тоді був недорід. Ми для них ті свічки передовсім ставимо. Поки що.
Вчорашня субота була похмурою, неспокійною, але не скажу, що важкою. Важко буває тоді, коли розумієш: все втрачено. А ми зараз, як не крути, все таки здобуваємо.