Один із весняних днів

[danirra]

Було двадцять п'яте травня. Сонце зійшло яскраве й безжурне, наче на світі не було тривог. День для пікніків, для блукання по воді вздовж берега, лежання у траві під високими, аж по коліно, ромашками.
Це був один із весняних днів. Я розумію, що не маю права впадати у розпач. Я вже скуштувала перший весняний мед із рапсу, акація цвіте невдало, зате скоро запахне липою, і бджоли продовжать зносити до теплих вуликів золотавий солод. Але комусь не буде вже аж так солодко на новій посаді. Ці домальовані відсотки дадуть про себе знати. Коли мені так прикро, я згадую, що Майдан переміг, що в країні точиться війна, що попереду стільки всього. Буває будівлю хутко збудували на скору руку і здали. А буває будують так довго, аж не сила чекати, - і споруда якісною виходить, надійною. Я маю в серці надію. І це багато.