НАУКА про РІДНЕ
Aug. 5th, 2024 21:59![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
danirra
Вітаю Вас, друзі, з днем знань. Які знання найцінніші? Напевно, засвоєні. А ще ті, які допомагають жити. Не заробляти гроші, а жити й дихати на повні груди. 
Завдяки етнографічному проекту “Баба Єлька”, що діє з 2018 року, інтерес до автентичного і рідного серед кропивничан стрімко зростає. Троє українок - Світлана Буланова, Інна Тільнова та Світлана Листюк — здійснюють такий обсяг дослідницької роботи, який не під силу профільним закладам і цілому департаменту культури. Жінки у вільний від роботи час вирушають в етноекспедиції селами Кропивниччини, звідти привозять пісні, рецепти місцевих страв, унікальні спогади, вишиті сорочки та рушники, знімають на відео автентичні танці і побут сільських осель. Усі ці матеріали рясно публікуються в соціальних мережах фейсбук, ютуб, на сайті проекту і на сторінках “Нової газети”.
Наслідком діяльності команди “Баба Єлька” є не лише волонтерський музей, книга “Смачна Кропивниччина”, гурт “Yelka”. Мешканці Кропивницької області поступово почали усвідомлювати цінність традиційної культури, у людей прокинувся інтерес до свого коріння, до рідних звичаїв і традицій. Завдяки етноекспедиції “Баба Єлька” на сучасній карті України замість “білої плями” нарешті почав вимальовуватися цікавий самобутній край.Що ми можемо робити, окрім як обговорювати почуте й побачене? Вивчати рідне можна різними способами — вишиваючи репліку сорочки або відтворюючи восковий вінок, що дісталися нам у спадок, співаючи пісень, які співали наші прабатьки. Можна готувати страви, якими нас у дитинстві частували наші бабусі. Кому під силу — вивчати родовід та історію рідного села. Можна навіть пізнавати природу свого краю, вивчаючи рослини, птахів, риб і залучати до цього діла своїх дітей. Усе це таке цікаве й розмаїте! І ці способи підійдуть не одній людині, а цілій родині зразу.
Я виросла в дев'ятиповерховому будинку в селищі Смоліне, що в колишньому Маловисківському районі на Кропивниччині. Моє селище виникло біля промислового уранового родовища в 1972 році, тобто воно шахтарське. Кілька років тому шахта зупинилася. У Смоліному працюють дві школи, футбольний стадіон, поліклініка, центр дитячої творчості, є навіть музична школа. Селищем ходять безкоштовні автобуси. Я відвідувала багато різних гуртків, нетривалий час займалася в секції по дзюдо. У класі восьмому вчителі повезли нас до Софіївського дендропарку. Оце і все дозвілля - жодних музеїв чи піших туристичних мандрівок. Мої дитячі пригоди, найяскравіші враження ніяким чином не пов'язані зі Смоліним.Найцікавішим періодом для мене був час навчання в початковій школі, за що я дуже вдячна моїй першій вчительці Тетяні Анатоліївні Мороз.
Одним великим музеєм, казковим простором, де не тільки дерева й коропи, предмети жили своїм загадковим життям, було для мене село. Протягом усіх літніх канікулів, і осінніх, і зимових я жила в діда з бабою. На вихідних я також бувала в селі, ходила пішки з сестрою або їздила пізніше велосипедом сама. Одразу біля Смоліного є село Березівка, це сім кілометрів від селища. Там народився і виріс мій тато Микола Іванович Данильченко. Мамине село, Шляхове, знаходиться за 15 кілометрів від Смоліного.Мій дід Іван працював ковалем, баба Надя була колгоспницею. Що мене приваблювало в селі тоді, коли я була малою? Близькість до природи, великі ставки, великий город, ластівчині гнізда, сади, балка, кури, свиня, корова, хата разом з літньою кухнею, коморою та погребом, можливість належати самій собі.
У початковій школі на уроках фізичної культури якийсь час наш клас водили до басейну, щоб ми могли навчитися плавати. Ані плавати, ані триматися на воді там я не навчилася. Інша річ — ставок. Тато навчив мене рибалити: взимку — на блешню, літом — на черв'яка та живця. Якийсь час він рибалив на плоту й іноді брав мене з собою. Скільки я живу на світі, стільки тато з мамою й тримають пасіку. Отож про вику, еспарцет, фацелію та інших щедрих медоносів я чула змалечку.Не кожна область має зразки традиційних писанок. Кропивниччина має. Але про це я дізнАюся потім, коли поїду вчитися до Олександрії, вийду заміж, працюватиму і здобуватиму вищу освіту і коли ми з чоловіком народимо донечку. Першою писанкою, яку я побачила вживу, не на картинках, стала та, яку я написала власноруч. Починала я фарбувати порошками, як і більшість майстрів, але швидко дійшла висновку, що потрібно розшукувати старі рецепти фарбування рослинами.
День довгий, а вік короткий. Мені знадобилося п'ять років, щоб остаточно з порошків перейти на рослини.До Школи писанкарства “Ряст” щороку приєднуються нові учасники і це тішить. Людям цікаво торкатися справжнього.
Гірчичні та чорні, з “чобітками” та “заступами” - старовинні писанки Кропивниччини оживають в руках майстрів. Мені дуже приємно, що охочих писати писанку на постійній основі більшає, і що наші люди шукають рідне, щоб розвивати його далі. На Кропивниччині пишуть писанки олександрійки Олена Мітюріна, Олена Задорожна, Ірина Гажала, а також відома мисткиня Тетяна Стороженко з Кропивницького. Це не всі майстри, які писанкують в нас. Я назвала тих, кого знаю особисто. Цікавляться колекцією писанок Володимира Ястребова люди і з інших районів. Відписала зразки Кропивниччини й додала до них нові раніше неідентифіковані легендарна київська писанкарка Оксана Білоус.
Писанкам Кропивницької області притаманне переважно чорне тло (може бути темно-червоне, зелене) і виразний орнамент з жовтими, червоними, іноді зеленими або блакитними ділянками. Такими писанками є "Чобітки" з села Березівка, звідки родом мій тато, "Половина яблука" з Плетеного Ташлика Злинської громади, "Заступці" й "Углушки" з Софіївки Компаніївської громади.Зразок з села Красна Кам'янка Олександрійського району має гірчичне тло.
Писанки Кропивниччини особливі. І це не моя позиція. Я знаю реакцію різних майстрів. Наші писанки постійно беруть для майстер-класів, виставок, на обкладинки книжок. Ці орнаменти виразні й самобутні. Їх в інших колекціях не зустрінеш.Побачити традиційні писанки Кропивницької області можна в краєзнавчих музеях Кропивницького та Олександрії, в музеї історії села в Хмельовому, а також в етнолабораторії “Баба Єлька”, місто Кропивницький.
Відписувати зразки можна за замальовками, вміщеними до альбому Сергія Кульжинського за 1899 рік і за посібником Павла Рибалка “Колекція писанок Володимира Ястребова”. Обидві книги є у вільному доступі в Інтернеті.Ось посилання на них:
Дякую, друзі, що Ви знаходите час побути зі мною разом. Уклінно дякую