Про відгуки

[danirra]

 

Вітаю Вас, друзі.

Вероніка Крейда, ми знайомі через фейсбук, нещодавно написала:

-Колись я по крупицям збирала відео Ірини в якихось регіональних новинах, та по її фото намагалася зрозуміти як і що вона робить, чим користується, друкувала собі її роботи. А тепер вона дуже зрозуміло показує на своєму каналі.

Я була приємно здивована, коли прочитала ці слова. Гарно від того, що ти не сам. Добре, що поряд є стільки людей, яким цікаво те, що й тобі. Приємно і радісно, що ми маємо можливість вчитися разом. І щоразу натрапляти на нові й нові ниточки, які в'яжуть нас із нашими прабатьками, з нашими звичаями і традиціями.

Віта Овчар пише - ніколи не думала, що писанками можна займатися цілорічно і що так багато барв можна взяти природних.

Для мене, говорить Віта, писанки це про щось підзабуте, затерте, але те, що як фенікс могутньо відроджується і розкриває крила. В цьому вбачаю українську сутність.

Навіть не сподівалася прочитати (це важко назвати відгуками) отакі неймовірності!

Мені подобається ділитися з Вами думками про писанку, враженнями від цього блискавичного доторку до вічного джерела нашої сили, приємно обмінюватися знаннями про секрети добування з рослин найдивовижніших барв у світі.

Я знаю, щороку знання українців про писанку стають тільки глибшими і ширшими. Це чудово. Поруч з тим ми досі не дослідили походження та семантику писанкових символів як цілісної системи. Ми ще так мало знаємо про фарбування писанок рослинами. Ми володіємо нерівномірними знаннями з районування писанок. Але як же тепло від того, що попереду ще стільки відкриттів, стільки цікавої праці.

З писанками Кропивниччини (точнісінько, як і з писанками Черкащини, Чернігівщини, Дніпровщини, Одещини, Миколаївщини) ми знайомі менше порівняно з писанками Покуття, Буковини, Лемківськими зразками. Але то не біда, а рушій, що вестиме нас до нових вершин.