Про народні назви для рослин

[danirra]

 

Мої щирі вітання.

Поговорімо про ДОТЕПИ і рослини СТЕПУ, мої добрі друзі.

Де можна відчути силу словотворчого дару українського народу й побачити лексичне багатство нашої мови? Де, в яких степах, в яких селах?

Днями коханий мій чоловік подарував мені непересічну книгу — "Козіївські прізвиська в історії села", упорядник Євгеній Скрипник. Книгу видано 2023 року в Харкові. Наклад крихітний — 100 примірників.

Про цю книгу я ще згадаю в іншому дописі. А зараз скажу так: є собі така ягода — лохина, вона приємна, м'ясиста, але без виразного смаку; а є чорниці — дрібні, непримітні, зате кисленькі, зір покращують і добре смакують.

Коли нація виразна, вона не загубиться у вирі сучасних стандартів і популярних ідеологій. Українці — народ, який пішов назустріч бурелому. Авжеж вистояти нам помага Божа милість, козацька звитяга і наша давня незрадлива любов до дотепу.

Не таємниця, що в тісних спільнотах людям простіше розпізнавати одне одного не так за прізвищами й іменами, як за прізвиськами. Часто прізвиська настільки дотепні і влучні, що тільки диву даєшся. Однак про це — таки в наступному дописі.

Прізвиськами наділяють українці і рослини. Певну рослину найкраще вийде визначити за її латинською назвою — за родовою та видовою. Наукова назва рослини українською — теж надійний дороговказ. А ось народні місцеві назви тільки заплутують та вводять в оману. Так схильні, на щастя, вважати не всі науковці.

Часто-густо видова назва якнайяскравіше описує прикмети рослини: деякі назви мають суто термінологічний характер, як от дводомна, багаторічна, карпатська, а деякі настільки поетичні, що починаєш впадати в якість безпідставні підозри. До прикладу, рослина Нечуйвітер волохатенький (Hieracium pilosella). Його місцеві назви, як і наукова, напрочуд теплі - вогник, вухо вежмеже, вушко мишаче, жовтинець, лапки котячі.

Бачу, як люди фахові, з біологічною освітою, ніби соромляться отаких народних назв і всіляко уникають їх. Та безликими бути не лише нецікаво, а й вкрай небезпечно.

Коли я чую про зозулині чобітки, про братиків чи мати-й-мачуху, то відчуваю, як мене пригорта хтось добрий до себе і водить теплою долонею по волоссю. Коли я торкаюся до історії села Козіївка, що на Харківщині, і через придумкуваті прізвиська дізнаюся про його мешканців, яких уже немає на цьому світі, мене охоплює світлий сум, і гордість, і теплота. Я одразу згадую села, звідки родом мої батьки, бачу і чую усіх тих сусідів, котрих більше немає з нами, і розумію — що ми отакі, ні на кого не схожі і тим сильні. Люди, котрі живуть по українських містах, теж особливі-особливі, бо їхні батьки їхали до міста з оберемками сухоцвітів і твердим знанням — що таке правда, а що — мана.


На Кропивниччині росте багато кропив

На Кропивниччині росте багато кропив. У степу — то найперша окраса — всі ті залізняки козачі, шавлії сухостепові, суховершки звичайні. А м'яти - вони теж кропиви! Не тільки ж оті жалкі рослинки, яких так бояться взяти до рук чи бодай торкнутися.

Літо летить, на те воно й літо, а рослини встигають зацвісти й зав'язати насіння. Писанкарі не ділять рік на чотири сезони. Вони не скажуть — оце вже й по липню. Бо коли ще є чорна шовковиця, то вже стигне дика вишня, а коли відходить дика вишня, починаються чорниці. Бузинова пора не триває з першого по тридцять перше серпня — вона починається там, де несміло диха осінь, а згаса, коли холодні осінні ночі роблять воду в річках ближчою до зір.

Дякую Вам, друзі, що читали. Запрошую Вас до себе на ютуб-канал. Там вже опубліковано кілька свіжих відео. До наступної зустрічі!