Серпень

[danirra]

 

Мої щирі вітання, друзі.

Я ж забула привітати Вас із серпнем. От коли думається ясно. То ж вітаю і запрошую в мандрівку поміж трав.

Cерпень. У серпні літо таке дивовижне. І небо, і земля напоєні спокоєм. Так колись і було.

Пані Інна Тільнова запитала мене — чому я люблю серпень? Тих “чому” я не шукатиму, бо вони народжуються з кожним ударом серця. Так, за серпнем прийде осінь, холод і беззахисність перед новими загрозами. Серпень — поріг, і від того може бути сумно. Однак сум той має цілющу силу, як перстач і нахвороща.

Кінець літа люблять риболови — підросли окуні і вони голодні. Пасічники беруть золоту винагороду за чисельні свої труди, городи й сади повні дарів, а ночами, коли цикадки тнуть срібними ножичками запашне українське повітря, над темними перелогами мчать у небі мовчазні вогні.

Ми живем в раю, та ми про те забули. Нас привчили забувати.

Серпень — то літо без краю. Знаю, з цим погодитись важко. Так, і літо згасає. Та ми ж бо маєм в серці те, що не вмирає.

Серпень, а цвіте череда. Вона чекала рік, щоб зацвісти. Тепер пливе у тихім золоті, чекає ласки. І їй не скажуть: “Запізнилась ти”. Не скажуть. Любов — між нас, про це не дасть забути вечір літа — серпень.

Перепрошую в тих із Вас, хто продирався крізь пафос. Але про серпень мені по-іншому написати не вийде.

Серпень - то густий і солодко-терпкий напій, то натомлений гул вечірньої пасіки, то лагідне сонце і щебет ластівок над сизим різнотрав'ям, то вікно в старий знайомий сад, де ходять золоті і сині тіні, то віра в добре майбуття, а ще - замирення з собою.

Ідучи стежками серпня, можна натрапити на дивовижні рослини. Чим зараз фарбувати в жовту барву? А свіжим листям мати-й-мачухи, травою і цвітом гірчака перцевого, квітами цмину піскового, квітами геліопсиса, чорнобривцями. А в жовтогарячу? Якщо не купили корінців марени, то нарвіть череди: при накладанні на жовтий колір череда дає насичений жовтогарячий відтінок.

Друзі, завжди рада нашим із вами мандрівкам вузькими стежками


На фото: череда листяна