писанка починається не в кабінеті

[danirra]

Мої Вам щирі вітання, друзі.

Хто читає постійно мої дописи, той знає, що я люблю пороздумувати про писанку. Особливо про рослини і писанку

Нині більше і більше майстрів пробують натуральні барвники в роботі і це не може не тішити. Хтось шукає відтінків, хтось приходить до думки про безпечність, екологічність. Хтось, напевно, шукає нових форм роботи. Я давно перейшла суто на природні барвники і не шкодую про це анітрішечки, напроти - радощів стільки, що вистачить до найближчої веселки.

Чому робота з рослинами це не довгі очікування, не обтяжливі пошуки рослин, а радість? Бо це розширює світобачення, це дозволяє дихати глибше.

Довкола стільки рослин, вони тягнуться до сонця, п'ють дощі, розмовляють з вітром, чекають комах у гості, а ми не знаходимо можливості відкинути свою самість (бодай на трохи) і прихилитися до них, щоб побачити.

Буває так, що дитині не показують рослин змалку і тому вона їх не знає, серце в такої дитини не росте. Вся взаємодія з рослинами тоді зводиться до визиску: на біґбордах же написано, що земля це капітал і товар. Така дитина прагне рослину викинути з квітника, понівечити, столочити, а коли стає дорослою — робить з дерев обрубки і лишає ті потворні обрубки сотнями по містах, і прагне, аби інші люди бачили ту моторошну картину, яка є віддзеркаленням її схованого до часу світу. Бо не можна полюбити те, чого не знаєш.

За бур'яни не будемо згадувати, бо саме це поняття пов'язане виключно з людською діяльністю, адже в живій природі нема ані шкідливих, ані корисних рослин, існує певний біоценоз, де кожен виконує притаманну йому функцію.

Буває так, що люди дихають агресією до так званих інвазивних видів рослин, ніби рослина в чомусь винна. Є таке, що зневажають народні назви рослин і щиро вважають, що це зайве і таке, що заплутує дослідника. Тобто куди не кинь, бачимо тенденцію до прагнення обмежити свій світогляд.

Звичайно, використання порошків з пакетиків обмежує писанкаря, хоча йому якраз може здаватися, що він здобув певну свободу. Рослини повертають нас до традиції, а це зв'язок зі світом наших батьків, де серце і думка були нероздільні. Рослини розповідають нам про наш рідний край, а отже і про нас самих.

На сокальських писанках бувала темно-бузкова барва, а з чого її брали, хіба нецікаво? На переважній частині подільських, наддніпрянських, слобожанських писанок бачимо чорне тло, а як його діставали? На замальовках з традиційних писанок Черкащини бачимо гірчичні, полові, немислимих відтінків бурі барви, чим то все могло фарбуватися? І прагнуть передати тую барву, і полощуть, і щось підливають, а не вгадають, бо не враховують, що барва на писанці могла мінятися під дією температури, адже сирі писанки запікали в печі, яка вистигала.

Тобто рослини розповідають нам більше про саму писанку, про технологію.

Писанки писали щовесни, так, але не одні і ті ж взори бралися, якісь могли й опускати. А коли ж писанка бувала найбарвистішою, найсоковитішою? То загадка для охочих.

Дякую Вам, друзі, за увагу. Обіймаю Вас міцно. Пишімо писанки, напиваймося краси і будьмо здорові