ЗАСУШЕНІ РОСЛИНИ та їхню таємничу СИЛУ.

Вітаю, друзі!

Я дякую Вам за інтерес до рослинної теми та народних традицій. Рослини вміють зцілювати навіть тоді, коли про них вдається просто поговорити.

Цього разу піде мова про ЗАСУШЕНІ РОСЛИНИ та їхню таємничу СИЛУ.

Найкраще вивчати обрану тему за книгами, за першоджерелами. Добре, коли зустрінуться ще й писанкарі, які готові ділитися власними рецептами і спостереженнями. Але майстрів, котрі мають багатий досвід у цій темі, ну, дуже небагато.

Моє знайомство з природними барвниками почалося з альбому Сергія Кульжинського "Описание народних писанок" за 1899 рік. Продається репринтне видання цього альбому, я маю його в своїй бібліотеці. Доступне воно і в Інтернеті.

Помічними будуть також старі книги про лікарські рослини, адже там зазначається (правда, вибірково якось зазначається), які рослини є фарбувальними. Іноді навіть може бути зазначена барва, інколи їх може бути дві чи кілька на одну рослину. Ясна річ, про протрави там не пишуть, тому читач може вирішити, що рослину достатньо зварити. Та й взято ті відомості з текстильної галузі, не з писанкарської.

Дуже раджу прочитати книгу Віри Манько, відомої на ввесь світ писанкарки-дослідниці, про шлях майстра писанки Тараса Городецького. Книга називається "Світ у листах Тараса Городецького". Там викладено листи писанкаря, в яких він ділиться з друзями досвідом виготовлення рослинних барв.

Ви мене частенько питаєте, які рослини можна засушити, щоб потім навесні фарбувати ними крашанку-писанку. Мій досвід передбачає фарбування свіжими рослинами. І це аж ніяк не означає, що мені доводиться робити велику перерву з листопада по квітень. Ні! Фарбувати свіжим можна цілорічно.

Сушеними рослинами фарбувати не люблю, бо сировини треба більше, на заготівлю ще й час потрібен, відвари згасають швидше, а барви не такі яскраві.



 

Згідно першоджерел напровесні люди фарбували тим, що було під рукою - озимим житом, барвінком, гречаною половою, гілочками солодкої яблуні, цибулинням... Про це написано в каталозі Кульжинського. Тепер наші можливості розширилися, адже можна з літа наморозити чорниць, шовковиць, бузини і потім у зручний момент цим добром фарбувати писанки в синій, чорний, бурий та зелений кольори. Сушені плоди фарбують неякісно.

У працях Пелагеї Литвинової-Бартош (один з альбомів з'явився 1877 року) йдеться про фарбування писанок в жовтий колір гілочками солодкої яблуні. Там зазначається, що у відварі яєчка слід залишати на кілька годин, а то й на ніч.

Так, справді, гілочки яблуні здатні подарувати приємну жовту барву впродовж двох годин. Це приємний досвід.

Проте у жовтий колір можна забарвити писанку значно швидше, якщо скористатися засушеними квітами чорнобривців розлогих. До того ж, чорнобривці здатні фарбувати по-різному - то в жовту, то в грушеву барву.

В каталозі Кульжинського не прочитаєте ви не тільки про чорнобривці, а й про череду. Рослина відома здавна як фарбувальна, але до книги вона чомусь не втрапила. Зараз набула поширення американська череда - листяна. Вона сягає людського зросту і вміє фарбувати як свіжою, так і тоді, коли її засушити. Виходять чудові кремові, світло і темно-бурі барви.

Череда - особливий ґрунт. То ж, якщо Ви поціновувач напівпрозорих благородних відтінків, Вам варто з нею зазнайомитися.

Отже, збираймо та сушімо у серпні:

чорнобривці розлогі (Tagetes patula);

череду листяну (Bidens frondosa);

золотушник канадський (Solidago canadensis);

злинку однорічну (Erigeron annuus) - я фарбувала тільки свіжою рослиною, але щось мені підказує, що діло буде, варто спробувати;

цмин пісковий (Helichrysum arenarium);

пижмо звичайне (Tanacetum vulgare) - всі ці скарби знадобляться навесні, бо це джерела гарної жовтої барви. І не тільки.

Багато сировини не треба - візьміть невеликий оберемок, до п'яти стебел. І придбайте галун в аптеці

Бачу, варто робити окремий цикл про рослини американського походження - так їх у нас багато стало і вони вміло фарбують писанку.

Дякую, що читали. Якщо Вам цікаво спробувати фарбувати ягодами бузини чорної (вона саме спіне) та іншими плодами, запрошую Вас на мій авторський курс "ЯГІДНІ НОЧІ". Його можна придбати і переглядати у зручний час.

Дякую за увагу і зичу добра

МАНДРІВКА серпнем

Мої серпневі вітання, друзі!

А ще - бузинові

У всякого своя доля. І свій шлях широкий. Ми по-різному відчуваємо плин часу, по-різному бачимо цей світ. І це гарно.

Буває, читаю чиєсь враження про сьогодні, а там - про осінь, про згасання-затухання. Серпень бо, вечір літа.

Але тепер не те літо і не та зима. Ми помітили, що сніг серед української зими - то несказанна рідкість. Літо ж стає довшим і спекотнішим.

Сходила я вчора за чередою в пообіддя. Думала, світитиме лагідне сонце, адже серпень. На небі - ані хмаринки. Але спека стояла якась невблаганна. Мусіла чередяним снопом прикривати голову та й так іти. Йшла околяса, годин три, бо через Інгулець саме ремонтують пішохідний міст.

Так, у серпні чимало рослин уже відквітувало, зав'язалося насіння. Час збирати сухоцвіти у довговічні букети. Я свій сьогодні зібрала. Маю намір робити про це окремий відео-сюжет. Там хочу і про полини розповісти, їхні різновиди.

Серпень. Однак багато рослин ще цвіте. Бо це для них - золота пора.

Мова про полини, гірчаки, верес, золотушник, ту ж череду.

У полина є ще одна назва - євшан, рідковживана й маловідома. Вона засвідчена в Іпатьєвському літописі від 1201 року (евшань, емшань). Про це читаємо в блозі охтирської вчительки Ольги Яркової.

А цвіте зараз і чорнобиль (той, що нахвороща), і полин гіркий, і полин Маршалів. Полини добре заготовляти саме зараз, коли вони цвітуть, для лікарських потреб, для сухих букетів. Гірким полином цікаво фарбувати писанки. Він висвітлює тло - з цибулевої теракоти вміє робити золото.

Цікаво було б дізнатися, як використовуєте полини Ви, для яких потреб берете?

Десь по книгах записано, що з листків череди та її суцвіть виготовляють фарбу, яка може фарбувати шовк і вовну у кремовий, бурий та оранжево-жовтий відтінки.

Отак зразу та й в три кольори? А як це? Можу сказати за писанки. Якщо фарбувати у барвнику з череди (з додаванням солей алюмінію) біле яєчко, воно хутко стане кремової барви. Потримаємо довше - писанка набуде світло-бурої барви. Жовту писанку (наприклад, фарбовану свіжим цвітом золотушника) відвар з череди забарвить в жовтогарячий яскравий відтінок. Барви тримаються роками, не вицвітають. Довше фарбування травою череди подарує темно-буре тло.

Коли йду вздовж річки, буваю на луках, то стараюся не лише рослини збирати, а й короткі відео знімати про дикі рослини. Так цікаво розглядати їх, ці тендітні і такі сильні створіння, так захоплююче! Дуже цікаво виявляти конкретні рослини у їхній стихії, вміти вирізняти з-поміж інших, вчитися не плутати рослини поміж собою.

Буває й так, що рослина в липні і рослина в серпні настільки відрізняються між собою, що здаються геть різними, хоча то одна і та ж стеблина. В липні смілка - це тендітна білосніжна квітка. У серпні - це тверда світло-бура діжечка. Бугила в липні - це зелений велет, який не підпускає близько до себе, а в серпні - то всохле дерево, сумирне і просте.

Я запрошую Вас, друзі, у ці мандри. Ходім разом зі мною. Спілкування, бодай на відстані, підтримує, рослинна тема додає сил, і ще, без перебільшення, зцілює

КЛЕЙ-ТРАВА І РОСЛИННІ барвники

Я вітаю Вас з Преображенням Господнім і зичу здоров'я.

Тут писатиму про КЛЕЙ-ТРАВУ і РОСЛИННІ барвники. Напевно, тема ця цікава не багатьом, бо вона вимагає пішохідних прогулянок луками, лісами, балками... У наш час це не всім доступно, а іноді і небезпечно.

Мені дуже пощастило жити в маленькому місті. Люди, котрі живуть по таких містах, правда, часто лишаються без роботи, тому прагнуть виїхати до більших міст, бо що ж тут робити?

А мені саме в цьому маленькому місті пощастило зустріти коханого чоловіка (нашому подружжю у серпні виповнилося 18 років), народити донечку й синочка, відкрити світ РАДІО. В Олександрії якось працювали дві приватні радіостанції. Вони не зайшли з Києва, бо були створені олександрійцями. На одній з них ми працювали вдвох із чоловіком ведучими. Якось напишу про це окремий допис.

А ще мені в цьому маленькому місті на Інгульці відкрився світ ПИСАНКИ. Саме в Олександрії я написала свою першу писанку і саме тут стала фарбувати рослинами.

Рослини так цікаво розглядати, ці тендітні і такі сильні створіння, так захоплююче! Дуже цікаво виявляти конкретні рослини у їхній стихії, вміти вирізняти з-поміж інших, вчитися не плутати рослини поміж собою.

Буває, рослина в липні і та ж рослина в серпні настільки різниться, що здається, ніби то дві різні рослини, хоча то одна і та ж стеблина.

В липні смілка - це тендітна білосніжна квітка. У серпні - це тверда світло-бура діжечка. Бугила в липні - це зелений велет, який не підпускає близько до себе, а в серпні - то всохле дерево, сумирне і просте.

Всім нам відомий льонок звичайний (Linaria vulgaris Mill.), отой жовтенький, що ротика вміє розкривати, у серпні геть не впізнати, бо на ньому виростають крихітні діжечки, по плечі

заповнені дрібним чорним насінням.

Цього літа мені поталанило відкрити для себе нову рослину, її назва - ґринде́лія розчепі́рена (Grindelia squarrosa).

Цю рослину не сплутаєш з жовтозіллям та іншими рослинами, які цвітуть жовтими квітами, через її смолянистість. Липке в неї все — і бутони, і суцвіття, і листя. Ми в родині ще називаємо її клей-трава.

Росте вона в нас і біля річки на сухих луках, не лише біля залізниці. А походить з Північної Америки.

Пишуть, що ґринделія (Grindelia squarrosa) користується попитом в багатьох племен індіанців як лікарська рослина.

Квіти та листя використовуються племенами Великих рівнин як лікарська трава для лікування астми, бронхітів та шкірних висипів.

Ґринделія використовується як традиційна лікарська рослина і шошонами, і народом лакота.

З квіток і бутонів ґринделії розчепіреної індіанці отримують жовтий і зелений барвники. Я спробувала з солями алюмінію зробити барвник з неї — на писанці отрималася стримана приємна жовта барва.

Милуватися дикими рослинами в серпні приємно. А що ж варто назбирати й насушити, щоб потім навесні ним фарбувати?

У серпні збираймо плоди бузини чорної, вона саме достигла. Зберігати треба бузину в морозильній камері. Фарбує в сині кольори, зелений відтінок (якщо на жовте тло) і густий чорний колір.

У серпні збираймо траву череди. Вона добре фарбує і сухою - в кремові відтінки, світло-буру й темно-буру барви, на жовте тло дає яскравий жовтогарячий колір.

Добре зараз зібрати і цвіт золотушника. Він є по квітниках, але повно його і на луках, бо тікає він з квітника і росте собі на волі. Добре в жовте фарбує.

Обов'язково насушімо чорнобривців, отих дрібних, брунатних. Це прекрасний барвник - дарує гарячу жовту барву і грушевий відтінок.

Свіжими рослинами фарбувати цікавіше, бо барви яскравіші, сильніші. У серпні зі свіжого можна назбирати кропиви дводомної, гірчака почечуйного, листя мати-й-мачухи, цвіту злинки однорічної - все це жовті барви різної інтенсивності.

Кожушки горіха волоського краще брати у вересні, проте горіховим листям можна і зараз фарбувати - гірчична барва вийде.

Десь читала, що має фарбувати і листя свидини. Я тільки плодами фарбувала. Треба спробувати ближчим часом ще й листя.

Про ґринделію я вже тут згадала.

Щиро дякую Вам за увагу до моїх рослинних дописів. Сподіваюся, було хоч трохи цікаво. Бережіть себе і своїх рідних! До зустрічі!

*запрошую Вас, друзі, до себе на канал, там є немало відео про дикі рослини та про їхнє практичне застосування. Посилання - в першому коментарі

ПОРІВНЮЄМО свидину та бузину

 Мої серпневі вітання, друзі!

У цьому дописі порівняємо свидину криваво-червону (Cornus sanguinea) та бузину чорну (Sambucus nigra).

Є таке, що плутають бузину, свидину, крушину поміж собою, навіть терен плутають з іншими рослинами.

Я якось сплутала каркас зі свидиною.

А коли сюди додати ще й антипку з черемшиною, ну, тоді все - повний хаос

Як же всі ці плоди розрізняти між собою?

Готові до польових досліджень? Тоді вперед!


Плоди свидини криваво-червоної

Починати вивчати дикі рослини краще за все з тих, які нам знайомі з дитинства - дідусь показував, тато якось розповідав... Той же терен, ми ж його знаємо ще з тих осінніх й зимових походів до бабусі. Як же їх сплутаєш, ці дикі сизі сливки, з чимось іншим? Варто приходити до рослини і весною, і восени, придивлятися їй. Отоді вже Ви не просто далекі знайомі, ви друзями станете.

А як же розпізнати крушину і не сплутати її з іншим кущем? Коли знайомимося з чужими для нас рослинами, не спішімо, знову ж таки, придивляймося. А потім варто піти до свого доброго знайомого - до бузини, наприклад, і порівняти її плоди, її листя з тими чужими.

З рослинами не можна знайомитися одразу з усіма в один день. Поступово треба.

Звертаймо увагу на плоди - в бузини вони дрібні, блискучі, їх багато в кетягах, всередині - темний сік. У свидини плоди крупніші, матові з рисочками, всередині - зелена м'якоть.

Але найпростіше свидину та бузину за листям розрізняти. У свидини воно вже починає о цій порі багряніти.

Найлегше зазнайомитися на порозі осені з бруслиною європейською: її малинові коробочки з чотирма боками, жовтогарячі насінини-сережки ні з чим не переплутати.

На щастя, є такі рослинки, як ґринделія розчепірена. Цю квітку ми впізнаємо одразу, щойно до неї доторкнемося (це трав'яниста рослина з жовтими квітами) - липка вона з ніг до голови, хутко клеїться до пальців.

Тут, у цьому дописі, додаю коротке відео, де показую кетяг бузини і свидини разом. Чи росте свидина там, де Ви є?

Дякую сердечно за увагу

Плоди бузини чорної

УКРАЇНСЬКО-БОЛГАРСЬКІ ПИСАНКИ

Вітання, друзі.

Писанкар тоді писанкар, коли він пише писанки. Без відмашок, посвідок, дипломів. Пише писанки — ото і писанкар.
 

Згадаймо відомих етнографів XIX століття - вони були дослідниками часто підпільними. Я подаю це як факт. Та щоб ми зараз знали, щоб відтворювали, якби не Микола Сумцов, Ольга Косач, Пелагея Литвинова-Бартош, Анатолій Семенцов, Вадим Мицик?

Мене буває питають, а оце ваше писанкарство, це хобі таке у вас? Хобі — це розвага, навіть не захоплення. Отже, є думка, що писанкарство може бути для когось розвагою. Бо інакше навіщо це?

Люди, котрі збирали взори писанок по українських селах і друкували їх по книгах попри заборони й осуд, твердо знали навіщо це. Твердо мислять й учасниці етно-експедиції “Баба Єлька” Світлана Буланова, Інна Тільнова та Світлана Листюк. Розпочата в 2018 році експедиція селами Кропивниччини триває, а серед вишитих рушників, старовинних фотографій та скринь відвідувачі музею “Баба Єлька” зможуть тепер роздивитися й традиційні писанки, притаманні саме Кропивницькій області.

Колекцію писанок, яка зберігається в етнолабораторії “Баба Єлька”, поповнено новими зразками. 23 серпня 2023 року мені пощастило побувати в Кропивницькому і привезти десять нових писанок. Відтворювала їх за замальовками з альбому Сергія Кульжинського за 1899 рік.

Писанки ці походять з селища Вільшанка, що на Кропивниччині, де масово проживають представники болгарської національної меншини.



 

Хто зберіг ці писанки для нас

В другій половині XIX століття в Кропивницькому, тодішньому Єлисаветграді, в земському реальному училищі працював учителем історії Володимир Ястребов (1855-1899). Завдяки цьому науковцю, археологу, краєзнавцю та етнографу ми тепер і маємо уявлення, які писанки писали в центральній частині України. У жодних інших колекціях зразки з Середньої Наддніпрянщини не представлені.

Зібрати чималу колекцію писанок Володимиру Ястребову допомагали в більшій мірі саме учні. У подальшому колекція подолала карколомний шлях. Вона була зосереждена в музеї училища, налічувала 435 екземплярів, була описана Ястребовим у виданні “Матеріали з етнографії Новоросійського краю” (1894 р.) та статтях ”Пасхальні писанки” (“Север”, 1895), “Кілька слів про писанки” (“Киевская старина”, 1895). Сьогодні нам відома лише четверта частина цієї колекції.

1895 року Володимиром Ястребовим писанки були передані до Лубен у музей Катерини Скаржинської. А 1899 року етнографічним відділом музею було підготовлено і надруковано масштабний каталог “Описание коллекции народных писанок”, куди увійшла і колекція Ястребова (це 124 писанки). Цим першоджерелом і варто користуватися, аби вивчати писанки Кропивниччини. Про колекцію писанок Володимира Ястребова ще є праця сучасного науковця Павла Рибалка. Її я листаю на відео.

Якщо не брати до уваги першоджерела і дослідницьку працю Павла Рибалка, то є великий ризик заплутатися в помилках, якими рясніють сучасні альбоми. Писанки з Кропивниччини часто підписують як херсонські. Чому так сталося я теж розповідаю у відео-сюжеті. Якщо є у Вас бажання його переглянути, посилання — у першому коментарі.

Київська старовина

Статті свої про писанки Володимир Ястребов друкував на сторінках "Київської старовини". Друкуючи в журналі архівні матеріали та свої дослідження, науковець залишив для майбутніх дослідників значну джерельну базу для вивчення

історії й етнографії Південної та Центральної України.

Ястребов був відомим етнографом та збирачем фольклору. Частину зібраних матеріалів пошуковець подавав до часопису, і це були не тільки розвідки про писанку, а й казки, приказки, пісні та повір’я, записані ним на території Херсонської губернії.

Свої етнографічні розвідки про весільні обрядові хліби, про союзи неодруженої молоді, про парубоцтво дослідник також публікував на сторінках “Київської Старовини”. Йому було відведене особливе місце в розділі “Современная малорусская этнография”, який вів на сторінках періодичного видання Микола Сумцов упродовж 1892–1896 рр.

Про ці деталі я довідалася зі статті Ольги Собчук.

У статті "Несколько слов о писанках", яку мені вдалося роздрукувати з інтернетних архівів, йдеться про особливості колекції писанок, зібраних Володимиром Ястребовим. Тож опираючись на неї, можна скласти собі враження про те, як колекція формувалася.

Болгарські писанки з Вільшанки

Серед писанок в колекції Ястребова 68 зразків належать до Кропивницької області. 10 з них — це українсько-болгарські писанки з такими назвами як "Крестовца", "Чупен крест" (Ломаний хрест), "Пелна ружа", "Велчі зебі-тя" (Вовчі зуби), "Юрдана", "Празя рог" (Баранячий ріг).

Усі болгарські писанки, окрім однієї, мають чорне тло, як і переважна більшість українських зразків з Кропивниччини.

Більшість назв болгарських співпадають з українськими, але є й такі, що їх Володимир Ястребов вважав суто болгарськими — це “вЕлчі зЕбі-тя” та “флАги”.

Писанки я фарбувала все свіжими дикими рослинами і корінням марени красильної.

Дякую за гостину та плідну співпрацю Світлані Булановій, Інні Тільновій та Світлані Листюк!

За фото окрема подяка - Інні Тільновій.

Друзі, дякую, що читали. Зичу доброго самопочуття і світлого настрою Вам!

Помічник:

-писанки фарбовано квітами ромашки лікарської, цвітом золотушника канадського, цвітом підмаренника справжнього, цвітом жовтцю їдкого, квітами й стеблами ґринделії розчепіреної (це все жовті барви);

-молодим листям волоського горіха (світло-бура барва);

-корінням марени красильної (жовтогарячий, червоний);

-плодами антипки (темно-бурий відтінок);

-плодами чорниці, бузини чорної (чорний колір на писанках);

-свіжими квітами гайлардії (ясно-зелений)

НАУКА про РІДНЕ

Вітаю Вас, друзі, з днем знань. Які знання найцінніші? Напевно, засвоєні. А ще ті, які допомагають жити. Не заробляти гроші, а жити й дихати на повні груди.

Завдяки етнографічному проекту “Баба Єлька”, що діє з 2018 року, інтерес до автентичного і рідного серед кропивничан стрімко зростає. Троє українок - Світлана Буланова, Інна Тільнова та Світлана Листюк — здійснюють такий обсяг дослідницької роботи, який не під силу профільним закладам і цілому департаменту культури.

Жінки у вільний від роботи час вирушають в етноекспедиції селами Кропивниччини, звідти привозять пісні, рецепти місцевих страв, унікальні спогади, вишиті сорочки та рушники, знімають на відео автентичні танці і побут сільських осель. Усі ці матеріали рясно публікуються в соціальних мережах фейсбук, ютуб, на сайті проекту і на сторінках “Нової газети”.



 

Наслідком діяльності команди “Баба Єлька” є не лише волонтерський музей, книга “Смачна Кропивниччина”, гурт “Yelka”. Мешканці Кропивницької області поступово почали усвідомлювати цінність традиційної культури, у людей прокинувся інтерес до свого коріння, до рідних звичаїв і традицій. Завдяки етноекспедиції “Баба Єлька” на сучасній карті України замість “білої плями” нарешті почав вимальовуватися цікавий самобутній край.

Що ми можемо робити, окрім як обговорювати почуте й побачене? Вивчати рідне можна різними способами — вишиваючи репліку сорочки або відтворюючи восковий вінок, що дісталися нам у спадок, співаючи пісень, які співали наші прабатьки. Можна готувати страви, якими нас у дитинстві частували наші бабусі. Кому під силу — вивчати родовід та історію рідного села. Можна навіть пізнавати природу свого краю, вивчаючи рослини, птахів, риб і залучати до цього діла своїх дітей. Усе це таке цікаве й розмаїте! І ці способи підійдуть не одній людині, а цілій родині зразу.

Я виросла в дев'ятиповерховому будинку в селищі Смоліне, що в колишньому Маловисківському районі на Кропивниччині. Моє селище виникло біля промислового уранового родовища в 1972 році, тобто воно шахтарське. Кілька років тому шахта зупинилася. У Смоліному працюють дві школи, футбольний стадіон, поліклініка, центр дитячої творчості, є навіть музична школа. Селищем ходять безкоштовні автобуси. Я відвідувала багато різних гуртків, нетривалий час займалася в секції по дзюдо. У класі восьмому вчителі повезли нас до Софіївського дендропарку. Оце і все дозвілля - жодних музеїв чи піших туристичних мандрівок. Мої дитячі пригоди, найяскравіші враження ніяким чином не пов'язані зі Смоліним.

Найцікавішим періодом для мене був час навчання в початковій школі, за що я дуже вдячна моїй першій вчительці Тетяні Анатоліївні Мороз.

Одним великим музеєм, казковим простором, де не тільки дерева й коропи, предмети жили своїм загадковим життям, було для мене село. Протягом усіх літніх канікулів, і осінніх, і зимових я жила в діда з бабою. На вихідних я також бувала в селі, ходила пішки з сестрою або їздила пізніше велосипедом сама. Одразу біля Смоліного є село Березівка, це сім кілометрів від селища. Там народився і виріс мій тато Микола Іванович Данильченко. Мамине село, Шляхове, знаходиться за 15 кілометрів від Смоліного.

Мій дід Іван працював ковалем, баба Надя була колгоспницею. Що мене приваблювало в селі тоді, коли я була малою? Близькість до природи, великі ставки, великий город, ластівчині гнізда, сади, балка, кури, свиня, корова, хата разом з літньою кухнею, коморою та погребом, можливість належати самій собі.

У початковій школі на уроках фізичної культури якийсь час наш клас водили до басейну, щоб ми могли навчитися плавати. Ані плавати, ані триматися на воді там я не навчилася. Інша річ — ставок. Тато навчив мене рибалити: взимку — на блешню, літом — на черв'яка та живця. Якийсь час він рибалив на плоту й іноді брав мене з собою. Скільки я живу на світі, стільки тато з мамою й тримають пасіку. Отож про вику, еспарцет, фацелію та інших щедрих медоносів я чула змалечку.

Не кожна область має зразки традиційних писанок. Кропивниччина має. Але про це я дізнАюся потім, коли поїду вчитися до Олександрії, вийду заміж, працюватиму і здобуватиму вищу освіту і коли ми з чоловіком народимо донечку. Першою писанкою, яку я побачила вживу, не на картинках, стала та, яку я написала власноруч. Починала я фарбувати порошками, як і більшість майстрів, але швидко дійшла висновку, що потрібно розшукувати старі рецепти фарбування рослинами.

День довгий, а вік короткий. Мені знадобилося п'ять років, щоб остаточно з порошків перейти на рослини.

До Школи писанкарства “Ряст” щороку приєднуються нові учасники і це тішить. Людям цікаво торкатися справжнього.

Гірчичні та чорні, з “чобітками” та “заступами” - старовинні писанки Кропивниччини оживають в руках майстрів. Мені дуже приємно, що охочих писати писанку на постійній основі більшає, і що наші люди шукають рідне, щоб розвивати його далі. На Кропивниччині пишуть писанки олександрійки Олена Мітюріна, Олена Задорожна, Ірина Гажала, а також відома мисткиня Тетяна Стороженко з Кропивницького. Це не всі майстри, які писанкують в нас. Я назвала тих, кого знаю особисто. Цікавляться колекцією писанок Володимира Ястребова люди і з інших районів. Відписала зразки Кропивниччини й додала до них нові раніше неідентифіковані легендарна київська писанкарка Оксана Білоус.

Писанкам Кропивницької області притаманне переважно чорне тло (може бути темно-червоне, зелене) і виразний орнамент з жовтими, червоними, іноді зеленими або блакитними ділянками. Такими писанками є "Чобітки" з села Березівка, звідки родом мій тато, "Половина яблука" з Плетеного Ташлика Злинської громади, "Заступці" й "Углушки" з Софіївки Компаніївської громади.

Зразок з села Красна Кам'янка Олександрійського району має гірчичне тло.

Писанки Кропивниччини особливі. І це не моя позиція. Я знаю реакцію різних майстрів. Наші писанки постійно беруть для майстер-класів, виставок, на обкладинки книжок. Ці орнаменти виразні й самобутні. Їх в інших колекціях не зустрінеш.

Побачити традиційні писанки Кропивницької області можна в краєзнавчих музеях Кропивницького та Олександрії, в музеї історії села в Хмельовому, а також в етнолабораторії “Баба Єлька”, місто Кропивницький.

Відписувати зразки можна за замальовками, вміщеними до альбому Сергія Кульжинського за 1899 рік і за посібником Павла Рибалка “Колекція писанок Володимира Ястребова”. Обидві книги є у вільному доступі в Інтернеті.

Ось посилання на них:

https://tinyurl.com/3tjwrr4c

https://tinyurl.com/mr38z27j

Дякую, друзі, що Ви знаходите час побути зі мною разом. Уклінно дякую

Вичитане і пережите

 

"Зі слів писанкарки, червоний колір дають сандал, коріння марени, стружка цезальпінії і кармін – перетерта в порошок комаха кошеніль".

Зі слів... Це ж не тільки слова, це ж не просто вичитане десь по книгах і переказане, це досвід.

Саме таким досвідом і діляться поміж собою учасниці Школи писанкарства "РЯСТ". Школа діє в якості відкритої групи у фейсбук та youtube-каналу з 2015 року.

Ласкаво просимо до нашого РЯСТу всіх охочих:

https://www.facebook.com/groups/577443755966129/

*на фото - традиційні писанки Черкащини, фарбовані комахою кошеніль. Дякую Крістіані Івченко за цю особливу можливість