Писанки села Землянка, що на Сумщині

 

Вітання.

Обіцяла Вам розповісти про народження землянської писанки. Як це відбувається, якими стежками біжить думка і чому писанка починається не в кімнаті, а в саду спробую розказати.

Писанки Сумщини мають на собі багато червоної барви в деталях орнаменту, а тло там різне-різне — чорне, темно-зелене, біле, гірчичне, блакитне, червоне. Орнаменти виразні, соковиті, себто на любу глянув і все — ти залюбувався на все життя.



Писанки села Землянка, Сумщина, збірка Пелагеї Бартош

Які ті писанки і що за символи на них колись писали по селах Землянка, Боромля, Слоут, Грунь, Полошки, Чорториги та інших селах Сумщини ми знаємо завдяки жінці дворянського походження Пелагеї Литвиновій-Бартош.

У жовтні 2023 виповниться 190 років з дня народження Пелагеї Яківни Литвинової-Бартош, жінки-легенди, дослідниці українського фольклору, мистецтвознавиці. Етнографічний спадок, залишений нею, - неоціненний.

1879 року вона видала працю «Сборник народных русских узоров для женского рукоделия», що містила передмову та 10 таблиць ілюстративного матеріалу.

1902 року виходить другий випуск «Южно-русского народного орнамента», який отримав високу оцінку сучасників і став одним із найкращих її досліджень. До збірника увійшли 20 таблиць зі зразками орнаментів для вишивання, ткацтва, килимарства і писанкарства, зібраними у чотирьох повітах Чернігівської губернії (Стародубському, Новгород-Сіверському, Кролевецькому і Контопському).

1886 року Пелагея Яківна успадкувала хутір біля села Землянка (нині Глухівського району на Сумщині), мешкала вона там до кінця своїх днів.

Тільки уявіть, ця пані збирала матеріали з народного ткацтва, рибальства, кулінарії, народних вірувань, традицій, побуту, господарства. І це геть не повний список її зацікавлень. Всі ці матеріали, зібрані під час численних етнографічних розвідок, дослідниця ретельно вивчала та систематизувала. Пелагея Яківна мала десятьох дітей.

Як же написати одну з писанок з колекції Пелагеї Литвинової-Бартош прошу читати у сусідньому дописі.

Про дивовижну долю Пелагеї Литвинової-Бартош можна почитати ось тут: https://rama.com.ua/.../narodilasja-pelageja-litvinova.../

На фото: традиційні писанки Сумщини, зібрані Пелагеєю Яківною, походження орнаментів - село Землянка

Як дібрати барви для традиційної писанки

Сердечні вітання, друзі.

Хочу тут Вам оповісти про народження однієї писанки із Сумщини, з яскраво-червоними квітами. А цвітуть вони на білому тлі, такому чистому, як дитяча мрія.

Маю сподівання, що ця оповідка стане Вам у нагоді.

Писанки Сумщини мають на собі багато червоної барви в деталях орнаменту, а тло там різне-різне — чорне, темно-зелене, біле, гірчичне, блакитне, червоне. Орнаменти виразні, соковиті, себто на любу глянув і все — ти залюбувався на все життя.

Які ті писанки і що за символи на них колись писали по селах Землянка, Боромля, Слоут, Грунь, Полошки, Чорториги та інших селах Сумщини ми знаємо завдяки жінці дворянського походження Пелагеї Литвиновій-Бартош.

*тут я оповідаю про замальовану нею писанку з села Землянка. А докладніше прочитати про діяльність Пелагеї Яківни Ви зможете в попередньому дописі.

Ось ми побачили ескіз писанки (або фото готової роботи) і зрозуміли — пройти повз ніяк не можна та й не треба. Таку писанку нечасто зустрінеш у житті. Коли бачиш щось подібне, то наче втрапляєш у старий прекрасний сад, в якому хочеться лишитись: не для того, щоб блукати, а для того, щоб вберегти його серце від лихоліть.

Ми дуже-дуже бажаємо таку писанку створити. А які ж на ній барви? Якої найменше? Жовтої.

То куди ж піти — може, на город? Там ще цвіте ромашка лікарська, яка вміє дарувати глибоку жовту барву. А, може, до річки? Там квітує кропива дводомна, а о цій порі, поміж червнем і липнем, ця рослина фарбує в тихий густий жовтий колір.

Ми йдемо на город за ромашкою.

На писанці жовтий колір є тільки в круглих серединках квіток. Можна б дати туди барвник пензликом - так менше мороки. Але чим тоді пофарбувати біле яйце одразу в зелене? Зараз саме цвітуть квіти гайлардії. Як добре, що про них колись-то розповіла писанкарка з Херсона Ольга Завальнюк. А ще ж мальви червоніють, та вони, на відміну від жовтогарячих квітів гайлардії, фарбують в холодніший відтінок.

Такі барвники краще накладати на жовте тло, та ростуть всі ці мальви і гайлардії по чужих квітниках.

То, може, ліпше пошукати, де б насмикати ягід чорної шовковиці? Шовковиця проте на ромашку лягає темним зеленим кольором, а нам би чогось яснішого. Чорниць ще не привезли, а дика вишня поспіє аж на Петра і Павла. Цікаво, чи начіплялися ті вишеньки цьогоріч? Треба піти глянути. Оце так - на антипці тих вишеньок неміряно! І вже багато чорних. Ними і пофарбуємо в зелену барву всі ті листки на землянській писанці. А інші писанки будуть з коричневим, вишневим і чорним кольором, - антипка різне вміє.

Може, й Вам якось прилучиться побачити дику вишню там, де Ви є. Спробуйте її в роботі; барвник з плодів антипки рухливий, відтінки міняються за короткий час.

Квіти на писанці червоні, отже зваримо коріння марени, ним прямо зверху по зеленому і пофарбуємо. Марена легко перекриє антипку.

Біле тло. Щоб писанка стала білосніжною, знадобиться столовий оцет. Багато тримати не треба - хвилин дві, не довше. А доки незахищені кольори виїдає оцет, ставимо на плиту ковшик із воском. Витравлену писанку не можна одразу підносити до свічки: стоншену шкаралупу треба вберегти від найменшого бруду. Тому ми повністю вкриваємо писанку гарячим воском і тільки тоді запалюємо свічку.

У нашому житті зовсім небагато білого. Проте це один із трьох старших кольорів. Біле молоко - то колір дитинства. Усі ми рождаємось на білий світ і всі ми жадані у ньому. Камінцем білим позначали в часи римського поета Катулла щасливий день.

У цьому дописі є біла писанка, чорні дикі вишні і червоні квіти. Бо ми в Україні, бо ми в літі, бо ми знаємо, що Переможемо!


Писанка, відписана за зразком зі збірки Пелагеї Бартош

*до всіх відварів, крім маренового, потрібно обов'язково додавати алюмокалієвий галун. Інакше барвники не фарбуватимуть.

Дякую чудовій Оксані Білоус за відтворення та популяризацію спадщини Пелагеї Литвинової-Бартош

Дякую, Вам друзі, що читали. Запрошую Вас купувати мою книгу про фарбування рослинами "Українська народна писанка", 2019 рік, КСД (якщо Вам, звісно, цікава тема фарбування писанок дикими і не тільки рослинами). Купуйте також мої відео-уроки про писанку. Завжди відкрита до спілкування

Помічник:

жовтий - свіжі квіти ромашки лікарської ((Matricaria recutita);

зелений - свіжі плоди антипки (Prunus mahaleb);

червоний - коріння марени красильної (Rubia tinctórum).

Про ЧОРНИЙ колір і ВИШНІ

 

Вітаю, друзі!

Поспілкуймося про ЧОРНИЙ колір і ВИШНІ.

Їх є багацько сортів - морелі (з густо-червоними майже темними плодами), смачнюча карликова вишня, чорна антрацитова, аморель зі світлими вишеньками, всіма нами знана рання українська шпанка...

З біологічного погляду серед фруктових дерев, які суттєво відрізняються поміж собою, можна виокремити тільки три - грушу, яблуню і сливу. Тобто й абрикоси, і всі вишні, і черешні, і сливи всілякі угорки, і терен, і черемшина - усе це сливи, бо ж належать до роду слива (Prunus).

Для порівняння латинська назва у сливи домашньої - Prúnus doméstica, а у терена колючого - Prúnus spinosa.

В степовій частині України вже дозріла дика вишня-антипка. Латинська назва рослини - Prunus mahaleb. Тому її ще називають вишня магалебська. На невисокому дереві ростуть крихітні вишні, які робляться чорного кольору, щойно настає липень.

Плоди гіркі на смак, але в невеликій кількості їх можна додавати в ягідні компоти - від того компот набува приємної смакової ноти і красивого кольору.

Якщо Ви живете на Поділлі, у Вас поширена дика черешня. Вона теж родить крихітні чорні плоди, і вони теж гіркуваті на смак.



Зібрані плоди антипки

Як відрізнити антипку від інших дерев.

Дика черешня має подібні маленькі чорні плоди, але дерево вироста високим, кремезним, листя на ньому як у культурної черешні. Антипка ж має листя, яке дуже подібне до грушевого.

З черемшиною дику вишню важко переплутати, адже дозріває черемха місяцем пізніше, та й плоди на черемшині ростуть у довгій китиці, а на антипці в китиці не більше трьох-чотирьох вишеньок буває. До того ж, наша черемха звичайна (Prunus padus) солодка на смак.

Варто пам'ятати, що тепер часто у нас всюди садять черемшину пізню, американську (Prúnus serótina). А вона гірка на смак. Плоди зібрані теж, як і в нашої рідної, у довгі китиці.

Цікаво, що антипку легко можна виростити з кісточки. Також вона є чудовою підщепою для сортових вишень і черешень.

Я антипку збираю, щоб додавати її до компотів, а також, аби фарбувати її плодами писанки. Одержуються блакитні, сині, приємні зелені, теплі коричневі, темно-шоколадні, вишневі і чорні барви. Але перевага антипки навіть не в цьому. Якщо Ви спробуєте ці чорні вишеньки в роботі, то скоро переконаєтеся, що писанка за такого фарбування стане соковитою, а барви - насиченими.

Секрет антипки в тому, що барвник з її плодів рухомий: опускаємо маренову (червоного відтінку) писанку в нього і чекаємо кілька хвилин - тло почне набувати вишневих відтінків, потримаємо ще трохи - з'явиться коричневий колір, далі він ставатиме дедалі темнішим, шоколадним зробиться, а якщо забути писанку в барвнику надовше - писанка стане чорною мов та безмісячна ніч.

Про антипку я не згадую у своїй книзі, зате я включила її до свого відео-курсу ЯГІДНІ НОЧІ. Купуйте мої відео-уроки, будь ласка. Фарбувати ягодами і просто, і цікаво.

На моєму каналі є ознайомче відео про фарбування плодами антипки (посилання залишила в першому коментарі). Також запрошую переглядати короткі відео (youtube-shorts), там я показую, як виглядає рослина в природі і за якими ознаками її можна вирізнити з-поміж інших. Останні відео стосуються антипки.

Дякую, що читали. Тримаймося разом!

Плоди антипки на дереві

Про народні назви для рослин

 

Мої щирі вітання.

Поговорімо про ДОТЕПИ і рослини СТЕПУ, мої добрі друзі.

Де можна відчути силу словотворчого дару українського народу й побачити лексичне багатство нашої мови? Де, в яких степах, в яких селах?

Днями коханий мій чоловік подарував мені непересічну книгу — "Козіївські прізвиська в історії села", упорядник Євгеній Скрипник. Книгу видано 2023 року в Харкові. Наклад крихітний — 100 примірників.

Про цю книгу я ще згадаю в іншому дописі. А зараз скажу так: є собі така ягода — лохина, вона приємна, м'ясиста, але без виразного смаку; а є чорниці — дрібні, непримітні, зате кисленькі, зір покращують і добре смакують.

Коли нація виразна, вона не загубиться у вирі сучасних стандартів і популярних ідеологій. Українці — народ, який пішов назустріч бурелому. Авжеж вистояти нам помага Божа милість, козацька звитяга і наша давня незрадлива любов до дотепу.

Не таємниця, що в тісних спільнотах людям простіше розпізнавати одне одного не так за прізвищами й іменами, як за прізвиськами. Часто прізвиська настільки дотепні і влучні, що тільки диву даєшся. Однак про це — таки в наступному дописі.

Прізвиськами наділяють українці і рослини. Певну рослину найкраще вийде визначити за її латинською назвою — за родовою та видовою. Наукова назва рослини українською — теж надійний дороговказ. А ось народні місцеві назви тільки заплутують та вводять в оману. Так схильні, на щастя, вважати не всі науковці.

Часто-густо видова назва якнайяскравіше описує прикмети рослини: деякі назви мають суто термінологічний характер, як от дводомна, багаторічна, карпатська, а деякі настільки поетичні, що починаєш впадати в якість безпідставні підозри. До прикладу, рослина Нечуйвітер волохатенький (Hieracium pilosella). Його місцеві назви, як і наукова, напрочуд теплі - вогник, вухо вежмеже, вушко мишаче, жовтинець, лапки котячі.

Бачу, як люди фахові, з біологічною освітою, ніби соромляться отаких народних назв і всіляко уникають їх. Та безликими бути не лише нецікаво, а й вкрай небезпечно.

Коли я чую про зозулині чобітки, про братиків чи мати-й-мачуху, то відчуваю, як мене пригорта хтось добрий до себе і водить теплою долонею по волоссю. Коли я торкаюся до історії села Козіївка, що на Харківщині, і через придумкуваті прізвиська дізнаюся про його мешканців, яких уже немає на цьому світі, мене охоплює світлий сум, і гордість, і теплота. Я одразу згадую села, звідки родом мої батьки, бачу і чую усіх тих сусідів, котрих більше немає з нами, і розумію — що ми отакі, ні на кого не схожі і тим сильні. Люди, котрі живуть по українських містах, теж особливі-особливі, бо їхні батьки їхали до міста з оберемками сухоцвітів і твердим знанням — що таке правда, а що — мана.


На Кропивниччині росте багато кропив

На Кропивниччині росте багато кропив. У степу — то найперша окраса — всі ті залізняки козачі, шавлії сухостепові, суховершки звичайні. А м'яти - вони теж кропиви! Не тільки ж оті жалкі рослинки, яких так бояться взяти до рук чи бодай торкнутися.

Літо летить, на те воно й літо, а рослини встигають зацвісти й зав'язати насіння. Писанкарі не ділять рік на чотири сезони. Вони не скажуть — оце вже й по липню. Бо коли ще є чорна шовковиця, то вже стигне дика вишня, а коли відходить дика вишня, починаються чорниці. Бузинова пора не триває з першого по тридцять перше серпня — вона починається там, де несміло диха осінь, а згаса, коли холодні осінні ночі роблять воду в річках ближчою до зір.

Дякую Вам, друзі, що читали. Запрошую Вас до себе на ютуб-канал. Там вже опубліковано кілька свіжих відео. До наступної зустрічі!

Нахвороща

На фото: полин звичайний, чорнобиль

У цьому короткому дописі згадаємо з Вами про полини.

В Україні полинів є дуже багато, а ми поговоримо про той, що перевищує людський зріст і має загадкову назву "нахвороща".

Завдяки проекту "Баба Єлька" днями я дізналася поширену народну назву чорнобиля - нахвороща. Інший варіант - нехворощ. Чорнобилем українці називають полин звичайний (Artemisia vulgaris). Ну, а мешканці села Деріївка, що на Кропивниччині, кличують цю рослину нахвороща.

За звичаєм того села люди беруть здерев'яніле стебло нахворощі, а потім нанизують на нього весільні шишки. Так на стеблі ці шишки гостям і роздають - такі в нас мудрі та щедрі люди.

Про цей звичай учасники проекту "Баба Єлька" довідалися від Любові Онипсенко 1941 року народження з села Деріївка Онуфріївського району.

Я відзняла короткий сюжет про нехворощу, тож запрошую до себе на канал в розділ "Короткі відео" (посилання в першому коментарі).

Дякую Світлані Булановій, Любові Онипсенко та всім учасникам "Баба Єлька" за цей прекрасний сюжет!

*за фото висловлюю вдячність нашій доні Катрусі

А в який незвичний спосіб використовували рослини у Вашому селі?

Розповіді людей з групи Рослинний світ України:

-на Житомирщині Чорнобиль підв'язували в ,,віничок" на Зелені Свята й вішали над дверима від ,,злих сил", Олексій Антонюк;

-на Полтавщині нехворощею називали рослину Кохію, Таміла Мілая;

-на Донеччині теж таку нехворощу (зелену) використовували для віників та мели ними двори, ще називали цю рослину віниччям, Наталя Анашкіна;

-коли селяни їхали в райцентр на базар, продати якусь курку- качку, обкладали її, щоб краще зберігалася кропивою, або тим же полином, Лілія Коляда;

-на Західній Житомирщині полином гірким обкладали картоплю, коли закопували її на зиму - щоб миші не їли, Галина Колесник;

-в сухому стеблі певного полину зимують личинки, схожі на опариша. Рибалки беруть їх за наживку, личинки називають полинником, Андрій Горбатов (Андрей Горбатов).

Серпень

 

Мої щирі вітання, друзі.

Я ж забула привітати Вас із серпнем. От коли думається ясно. То ж вітаю і запрошую в мандрівку поміж трав.

Cерпень. У серпні літо таке дивовижне. І небо, і земля напоєні спокоєм. Так колись і було.

Пані Інна Тільнова запитала мене — чому я люблю серпень? Тих “чому” я не шукатиму, бо вони народжуються з кожним ударом серця. Так, за серпнем прийде осінь, холод і беззахисність перед новими загрозами. Серпень — поріг, і від того може бути сумно. Однак сум той має цілющу силу, як перстач і нахвороща.

Кінець літа люблять риболови — підросли окуні і вони голодні. Пасічники беруть золоту винагороду за чисельні свої труди, городи й сади повні дарів, а ночами, коли цикадки тнуть срібними ножичками запашне українське повітря, над темними перелогами мчать у небі мовчазні вогні.

Ми живем в раю, та ми про те забули. Нас привчили забувати.

Серпень — то літо без краю. Знаю, з цим погодитись важко. Так, і літо згасає. Та ми ж бо маєм в серці те, що не вмирає.

Серпень, а цвіте череда. Вона чекала рік, щоб зацвісти. Тепер пливе у тихім золоті, чекає ласки. І їй не скажуть: “Запізнилась ти”. Не скажуть. Любов — між нас, про це не дасть забути вечір літа — серпень.

Перепрошую в тих із Вас, хто продирався крізь пафос. Але про серпень мені по-іншому написати не вийде.

Серпень - то густий і солодко-терпкий напій, то натомлений гул вечірньої пасіки, то лагідне сонце і щебет ластівок над сизим різнотрав'ям, то вікно в старий знайомий сад, де ходять золоті і сині тіні, то віра в добре майбуття, а ще - замирення з собою.

Ідучи стежками серпня, можна натрапити на дивовижні рослини. Чим зараз фарбувати в жовту барву? А свіжим листям мати-й-мачухи, травою і цвітом гірчака перцевого, квітами цмину піскового, квітами геліопсиса, чорнобривцями. А в жовтогарячу? Якщо не купили корінців марени, то нарвіть череди: при накладанні на жовтий колір череда дає насичений жовтогарячий відтінок.

Друзі, завжди рада нашим із вами мандрівкам вузькими стежками


На фото: череда листяна
 

Навіщо фарбувати рослинами

Вітаю Вас, друзі!!! Якщо тема про рослинні барвники і має таємниці, то я вважаю своїм обов'язком ділитися ними. Готові? Тоді почнімо.

Майстер писанки Тарас Городецький стверджував, що фарбувальним потенціалом володіє люба рослинка. Щоб переконатися в його словах, я навмисне спробувала пофарбувати біле куряче яйце білими квітами конюшини повзучої. І в мене вийшло! Яйце забарвилося в жовтуватий відтінок.

Більшість рослин фарбують саме так.


Відвар череди

Але не поспішайте розчаровуватися. Наші рідні рослини вміють дивувати - крім жовтої барви (її є чимало варіантів і це окрема тема), фарбують в жовтогарячий відтінок, кремовий, бурий, червоний колір, різні відтінки зеленого, в блакитну барву, синю, бірюзову, фіолетову, вишневу, теракотову, шоколадну і навіть вугільно-чорну.

Коли мова заходить про фарбування рослинами, говорять не про кольори, а про відтінки. Саме відтінки — це те найцікавіше, з чим зустрічаємося щодня. Вони роблять світ багатим на враження.

Є рослини, які навіть біле яйце фарбують в зелену барву чи в гірчичну, або ж в жовтогарячий, кремовий відтінок. Буває по-різному.

Оця от щедрість у відтінках, а ще тепло, неймовірне тепло і сяйво, що йдуть від природних барв, і роблять тему фарбування рослинами напрочуд цікавою.

Є різні способи виготовлення барвників із рослин. Не варто думати, що всі ті рецепти, які писані для фарбування тканин і пряжі, підійдуть і для писанки. Це різні матеріали, тому й рецепти різні.

Недостатньо рослину зварити (чи запарити, як іноді роблять ще по-іншому). До відвару потрібно додавати протраву - це той секретний складник, без якого відвар не буде дієвим. Я не використовую шкідливих галунів, працюю ввесь час тільки з одним - алюмокалієвим. Це дозволяє зробити процес фарбування безпечним і простішим. Та цим діло не обмежується.

Де брати всі ці рецепти?

Є чудові книги, в яких почасти зібрано рецепти, що дісталися нам у спадок від наших батьків. Про фарбування писанки рослинами можна почитати, наприклад, в альбомах Сергія Кульжинського, Пелагеї Литвинової-Бартош, є й сучасні книги про унікальний досвід писанкаря з Червонограда Тараса Городецького та книга про творчий шлях киянок Тетяни Влененко й Любові Ктіторової.

Навіщо фарбувати рослинами?

Є писанка, фарбована порошками; таку можна створити в любому куточку світу. А буває писанка, що сяє теплом рідної землі, бо барви на ній зіткано із трав і плодів, напоєних українським степовим сонцем. До того ж, унікальність такої писанки полягає в тому, що всі ці трави майстер збирає сам, він сам готує відвари і в цьому разі створення писанки починається не за столом, а на луках, в лісі або й у квітнику... Такий писанкар знає силу рослин.

Та це все ненадійно

Так от, всі ці розмови про ненадійність рослинних барв нічого спільного з правдою життя не мають. Якщо йдеться про писанку. Природні кольори не бояться сонця і навіть води. А окропіть но фарбовану порошком писанку водою - барва потече.

Та це треба було на ботаніка вчиться

Якщо тема цікава, знання швидко підтягнуться. Сьогодні вивчати рослини значно простіше, аніж приміром в 90-их роках. Є чимало додатків-визначників, тематичні групи в соцмережах, до наших послуг Інтернет. Але не все так райдужно: темі вивчення рослин таки треба присвячувати певний час.

Е ні, рослини треба берегти

Так, берегти рослини треба. Зрештою, усе варто робити з розумом. Ми схильні іноді впадати в крайнощі - або вирішуємо ніколи не ходити до лісу, бо боїмося затоптати бодай стеблину, або вибриваємо землю наголо, ну, бо повинен буть порядок. Поняття «бур’яни» пов’язане виключно з людською діяльністю, адже в живій природі нема ні шкідливих, ні корисних рослин, існує певний біоценоз, де кожен виконує притаманну йому функцію.

Колись люди обходилися гілочками солодкої (іноді дикої) яблуні, гречаною половою, озимим житом — усім тим, що було доступним напровесні і росло поблизу. Тепер ми маємо ширші можливості. Про це - у наступному дописі.

Дякую, що читали